Моє бачення про той ткацький верстат

Я взяв веретено в свої руки і одразу зрозумів, що це більше, ніж просто інструмент. Старий ремісник подивився на мене з хитрою усмішкою, коли передав його мені – "Це тобі знадобиться", сказав він, і тепер я розумію подвійний сенс цих слів.

Щоразу, коли я пропускаю човник через ткацький верстат, відчуваю, як він дивно вібрує. Спочатку я думав, що це лише моя уява, але тепер я впевнений: дерево краде маленькі невидимі волокна з моєї роботи! Нічого, що шкодить якості тканини, але я впевнений, що щось втрачається з кожним рухом.

Найцікавіше, що я ніколи не бачу, куди йдуть ці волокна. Старий час від часу проходить тут, спостерігає за моєю роботою з оціночним поглядом, але ніколи не згадує нічого про цю маленьку "оплату", яку здійснює його човник. Вірю, що в якесь приховане місце його майстерні, має бути веретено, яке збирає ці волокна, які в мене забирають.

Я вже намагався змінити інструмент, але старий розлютився! Сказав, що правила традиційного ткацтва не можуть бути порушені і що всі учні сплачують свій данину. Я не вважаю це справедливим, але хто я такий, щоб ставити під сумнів? Він знає всіх великих торговців тканиною в регіоні.

Найгірше те, що іноді я відчуваю, що ця веретено з'єднана з самим тілом старого майстра. Коли я працюю швидше, він, здається, більш енергійний наступного дня. Коли я виробляю більше, він приносить солодощі до майстерні. Співпадіння? Дуже сумніваюся!

Інші учні не говорять про це. Дехто, можливо, навіть не помічає. Але я бачу, як ця прозора нитка зростає з дня на день. Це не оголошене крадіжка, це більш тонко – це наче тихий податок, який я плачу за те, щоб навчитися цьому мистецтву.

І що найсмішніше? Я починаю любити цю систему. Є щось прекрасне в тому, як ці енергії передаються, як якщо б кожен шматок, який я тчуть, також живив вчителя, який мене навчає. Ткачество саме таке – все з'єднане невидимими нитками.